тичного застосування і створення реального механізму забезпечення екологічної безпеки.
  Зазначені недоліки та прогалини в юридичному визначенні еко¬логічної безпеки зумовлюють доцільність подальшого творчого по¬шуку найбільш оптимальних підходів для того, щоб воно було найбільш лаконічним і в той же час зрозумілим, адресним і спри¬яло здійсненню конкретних дій чітко визначених суб'єктів, зо¬бов'язаних забезпечувати таку якість довкілля, яке було б безпеч¬ним для будь-яких живих організмів біосфери і позбавленим будь-яких загроз, особливо для людини, суспільства і держави.
  Маємо відзначити й ту обставину, що законодавчий акцент на реальний, фізичний стан навколишнього природного середовища людини та інших елементів біосфери фактично не справив належ¬ного впливу на державу, її інституції, відповідних фізичних і юри¬дичних осіб щодо ефективного відвернення природної і техноген¬ної небезпеки.
  Сьогодні можна констатувати і те, що легалізована законодавча модель визначення екологічної безпеки не знайшла позитивної ап¬робації у практиці і підлягає певному коригуванню з урахуванням реального рівня небезпеки, що виникає внаслідок різних джерел екологічно небезпечного впливу, з акцентуванням уваги на здійсненні системи профілактичних заходів на локальному, місце¬вому, регіональному, національному та транснаціональному рівнях.
  Тому сучасна еколого-правова наука має більш ретельно та по-глиблено проаналізувати причини відставання відповідних право¬вих моделей екологічної безпеки, звернувши особливу увагу на спеціальні та власне юридичні ознаки цього поняття, для того, щоб виробити найоптимальніші науково-практичні інструмен¬тарії, здатні фактично забезпечити ефективність законодавства у цій сфері та систему найбільш надійних гарантій екологічної без¬пеки. .
  У цьому плані безперечний інтерес викликає «Державний

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-721 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>