ї контролюючих органів, чи фізичних і юри-дичних осіб, діяльність яких призводить до погіршення екологічно¬го стану та виникнення небезпеки для здоров'я людей?
  Логічне тлумачення положень зазначеної норми дає можливість дійти висновку, що оскільки держава прийняла цей закон, то га¬рантування системи екологічної безпеки має покладатися саме на неї в особі органів, які мають відповідні повноваження щодо забез¬печення екологічної безпеки. За таких умов проглядається нена¬вмисне амністування тих фізичних і юридичних осіб, які експлуа¬тують екологічно небезпечні об'єкти і створюють загрозу для при-родних систем і людини. Зовсім не регламентовано питання про відвернення загрози та не визначено відповідальних суб'єктів, які мають забезпечувати відвернення настання природної небезпеки внаслідок природних аномалій та природних стихійних явищ. Хо¬ча очевидно, що у першому випадку обов'язки щодо гарантування екологічної безпеки мають покладатися на фізичних і юридичних осіб, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності або ек¬сплуатують аналогічні об'єкти. В іншому — це прямий обов'язок держави та відповідних органів влади, які виступають гарантом екологічної безпеки перед суспільством та конкретною особою, що проживає або перебуває у межах України.
  Узагальненість коментованого визначення екологічної безпеки вказує на певні законодавчі прогалини, що особливо має познача¬тися саме на принципі застосування відповідних норм про еко¬логічну безпеку.
  У той же час у визначенні очевидні й вади юридичної техніки, оскільки поза його межами залишилася сукупність заходів, за до¬ помогою яких має гарантуватися екологічна безпека та імовірні суб'єкти їх реалізації. А це, в свою чергу, породжує низку запитань щодо повноти відображення найбільш істотних ознак, які визнача¬ють це поняття та можливості його практичного

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-721 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>