ься в зако¬нодавчих та підзаконних актах.
  Закон України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколиш¬нього природного середовища» визначає екологічну безпеку як стан навколишнього природного середовища, при якому забезпе¬чується попередження погіршення екологічного стану та виник¬нення небезпеки для здоров'я людей. Вона гарантується громадя¬нам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, організаційних, державно-правових та інших заходів (ч. 2 ст. 50 Закону). Можна припустити, що еко-логічна безпека подається в об'єктивному (ч. 1 ст. 50 Закону) та суб'єктивному значенні (ч. 2 ст. 50 Закону), беручи до уваги, що за¬коном вона гарантується як певна юридична можливість, тобто, суб'єктивне право громадян України, яке можна ідентифікувати з екологічним правом громадян на безпечне для життя і здоров'я на¬вколишнє природне середовище, закріплене ст. 50 Конституції Ук¬раїни та ст. 9 вищезазначеного екологічного закону.
  Із змісту ч. 1 ст. 50 Закону випливає також і те, що в законі юридичне зафіксовано спробу визначити екологічну безпеку як відповідний біологічний, хімічний, фізичний стан середовища, що не є небезпечним для здоров'я людей. При цьому це має бути са¬ме такий стан довкілля, за якого здійснюється система поперед¬ження настання небезпеки, тобто загрози.
  Зрозуміло, що ця модель юридичного оформлення дефініції екологічної безпеки є не дуже вдалою, враховуючи надзвичайну складність визначення тієї межі якості природного оточення, яке зумовлює активне здійснення системи попереджувальних дій щодо відвернення погіршення екологічного стану та унеможливлення настання загрози, тобто ризику для здоров'я людей. Незрозумілим із змісту коментованої статті є й питання про те, хто визначає стан довкілля і забезпечує реалізацію превентивних заходів — чи це є обов'язком держави,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-721 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>