вового захисту найвищу соціальну цінність — життя і здоров'я людини або ж, навпаки, апо-логетично визнаючи людину складовою частиною природного на¬вколишнього середовища, ідеалізує безжиттєвий принцип «оберіга¬ючи природу — оберігаємо людину».
  Екологічна ситуація і реальність — жорстка і явна — людина «виділилась» із природного середовища і формується за притаман¬ними суспільству і природі закономірностями і законами з відповідними «відхиленнями», все більш ускладнюючи свою взаємодію з природним оточенням, створюючи внаслідок здійснен¬ня екологічно шкідливої діяльності осередки небезпеки місця сво¬го перебування (життєдіяльності), що постійно збільшуються.
  Значно ускладнився і суто природний вплив на людину, особ¬ливо аномального походження. За таких умов повинні діяти зако¬нодавчі імперативи і пріоритети забезпечення не тільки якісного, але й обов'язково безпечного навколишнього природного середо¬вища для людини, природних компонентів його навколишнього світу.
  Отже, людина стає не тільки суб'єктом відносин існування підви-щеного екологічного ризику, але й об'єктом, який безпосередньо за¬знає всіх бід від наслідків прояву природної або техногенної небез¬пеки та вимагає адекватного правового захисту з боку держави.
  У цьому виявляється специфіка відносин щодо забезпечення екологічної безпеки як складової екологічних правовідносин, що становлять предмет правового регулювання галузі екологічного права.
  У той же час відносини щодо забезпечення екологічної безпеки генеалогічне і генетичне взаємопов'язані з ефективним викорис¬танням природних ресурсів і охороною навколишнього середовища на різних рівнях їх якісного стану, оскільки реалізація останніх мо¬же відповідати встановленим параметрам якості, але з різними рівнями екологічної безпеки (для самого природного оточення і людини)*.
  Процес використання

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-721 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>