збитку і стягнути його з правопорушника. Причому закон передбачає в цих ви¬падках як повне відшкодування завданого збитку, так і змен¬шення його розміру, яке допускається лише з урахуванням майнового стану громадянина, що його завдав.
  Отже, суди мають великі можливості впливати на стан за¬конності в галузі природокористування. Проте ця можливість ще не завжди і не всіма судами належним чином використо¬вується. Як зазначається в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про від-повідальність за порушення законодавства про охорону при¬роди» від 26 січня 1990 р., допускаються помилки у застосу¬ванні законодавства. Не забезпечується принцип невідворот¬ності відповідальності за забруднення грунту, рік, озер, морів та атмосферного повітря. Не завжди притягуються до відпо¬відальності всі особи, причетні до злочину, внаслідок чого іно¬ді лишаються непокараними організатори і пособники. Мають місце факти недооцінки суспільної небезпеки порушень зако¬нів про охорону природи, призначення м'яких мір покарання злісним порушникам, неправильної кваліфікації їхніх дій. Не в усіх випадках застосовується конфіскація знарядь злочину. Деякі суди за наявності в природоохоронному законодавстві спеціальних норм, що регулюють порядок відшкодування збит¬ків, вирішуючи позови про їх відшкодування, керувалися лише загальними нормами цивільного законодавства про зобов'я¬зання із заподіяння шкоди.
  У зв'язку з цим Пленум Верховного Суду України звернув увагу суддів на необхідність усунення наявних недоліків і вдосконалення практики розгляду кримінальних та цивільних справ щодо порушення законодавства про охорону природи, забезпечення правильного й однакового застосування цього законодавства, неухильного додержання Положень Закону України «Про охорону навколишнього природного середо¬вища»,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-420 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>