і має бути, передусім, відшкодування шкоди. А в теорії та практиці адміністративної відповідальності досі фактор пока¬рання переважає над компенсаційністю, що знижує правоохо¬ронні можливості цього виду відповідальності. Землевласнику і землекористувачу, яким завдано матеріальної шкоди у зв'язку з адміністративним проступком, практично байдуже, яку кару понесла винна особа. Тому основна мета адмініст¬ративно-матеріальних санкцій — це відшкодування заподіяної шкоди. Така якісна зміна адміністративно-правових заходів значно посилить забезпечення виконання земельного законо¬давства.
  Стаття 40 Кодексу України про адміністративні правопо¬рушення передбачає вирішення питання про відшкодування винним майнової шкоди, заподіяної в зв'язку з адміністратив¬ним правопорушенням, але дуже обмежує грошові суми мож¬ливих відшкодувань. Це негативно впливає на ефективність адміністративно-правової охорони земель.
  Норми юридичної відповідальності, як і всі інші норми права, здійснюються через відповідні правовідносини, зокре¬ма через охоронні, в рамках яких реалізуються міри відпові¬дальності. Реальне здійснення різних за своїм характером за¬ходів адміністративно-правової відповідальності дає підстави не погодитись з С. Н. Братусем, який вважає, що майнові відносини регулюються тільки нормами цивільною права і, отже, адміністративне право не впорядковує майнові від¬носини.
  Земельно-правова в дпое дальність за порушення земель¬ного законодавства настає за нормами земельного права, зокрема, може застосовуватися така санкція, як припинення права користування землею. Згідно зі ст. 27 Земельного ко¬дексу України, право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється в разі:
  систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-420 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>