виключної (морської) економічної зони;
  атмосферне повітря;
  підземні води;
  поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області;
  лісові ресурси державного значення;
  природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
  дикі тварини, що перебувають у стані природної волі, інші об'єкти тваринного світу у межах територіальних і внутрішніх морських вод, водойм, розташованих на території більш ніж однієї області, державних мисливських угідь, лісів державного значення, а також види тварин і рослин, занесені до Черво¬ної книги України;
  корисні копалини, за винятком загальнопоширених.
  Законодавством України сюди можуть бути віднесені й ін¬ші природні ресурси.
  До природних ресурсів місцевого значення належать такі, що не віднесені законодавством України до природних ресур¬сів загальнодержавного значення.
  Поряд з плануванням використання природних ресурсів планується їх охорона, в основі якої лежить екологічне зако¬нодавство. Саме в законодавчих актах передбачені ті засади і напрями планування, які знаходять конкретизацію в експлу-атаційних і охоронних планах державних органів управління, відомчих і внутрішньогосподарських планах.
  Недоліком є те, що планування природоохорони ще не стало обов'язковим для всіх суб'єктів екологічних відносин, а там, де такі плани є, вони не завжди виконуються.
  Це свідчить про те, що охоронна спроможність права в екологічних відносинах реалізується недостатньо. Однак наша сьогоднішня дійсність вимагає виправлення такого становища.
  Важливою функцією управління в галузі використання і охорони навколишнього природного середовища є проведення екологічної експертизи, що визначається Законами України «Про екологічну експертизу», «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-420 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>