|
Не зважаючи, однак, на се, Орлик не втратив остаточної наді! на те що йому вдасться таки за допомогою чужоземних держав визволити Україну з під Московщини і, удалившись в Туреччину, продовжав працювати там над здійскеннем своїх планів.
Незабаром межи Туреччиною і Росією знов спалахнула війна. Для Орлика знов з'явилась можливість висунути на порядок денний українське питаннє. Невтомний Орлик і на сей раз не преминув спробувати використати турецькомосковську війну для вирішення українського питання; в сих цілях він клопоче перед Портою. їде до кримського хана, спонукув його ввійти в зносини з Запоріжжем і сам пише листа до запорожців (1739 р.,) в которому каже, що вік дав клятву покласти всі сили аби визволити Україну від .мучительного 1 більш аніж плінного московського підданства".
— Я,—писав він,—твердо додержуюсь сеї клятви і всіма силами стараюсь про се перед Блискучою Портою і перед паном ханом, приймаючи на увагу ту умозу, що ЕЄСЬ український край і все Запоріжське городове Військо прийшли від Москви в остаточне розореннє, і, не будучи в силах переносити далі кечуваних неправд, покладають надію визволення тільки на Божу допомогу і мої заходи.
Далі Орлик дорікає Запорожське Низове Військо тим, що воно одступило від нього, обраного вільними голосами Гетьмана, і оддалось під протекцію ворожої Москви: порівнює Москву з змією і каже, що, допустивши Москву до Січі, запорожці сим самим .як—би змію на грудях своїх пригріли і сим отчизну свою і себе погубили", дорікав запорожців тим, що вони не жаліють нещасної своєї матері України і не зважають на ридання матірок, батьків, сестер 1 братів своїх, сповіщає, що на немирівськім конгресі, куди з'їздились уповноважені воюючих
|