ядь забрав він до себе.
  Не діставши Орлика в його кватирі і довідавшись, що його доньки переховуються в монастирі, Яґужинський спробував було вивідати про місце Орликового побуту у найстаршої доньки Орликової; для сього він через посередництво якогось жида пробував було завести з нею листовні зносини.
  — Але й такий підступ, —пише Орлик,—не поміг, бо донька, пере
  писавши собі його листи, повернула їх йому назад, відповівши через жида,
  що звичаї не позволяють мужчинам пробувати в дівочім монастирі.
  Таким побитом, сем'я моя зісталась в Бреславлі, укрита в монастирях; оборону й опіку над нею мій свояк доручив свому родичові панові баронові Менніхові, людині побожній і чесній. Найстаршого ж сина та), на проханнє Його Величности, короля Швеції, король шведський прийняв до саксонської гвардії на службу лейтенантом.
  — А я,—закінчує свого листа бідний Орлик,—не маючи постійного
  місця, де б міг прихилити главу, став позорищем світові і людям, переїж
  джу з місця на місце, для безпечности під прибраним йменнєм, подаючи
  себе за чужинця і терплю страшну нужду... До сього прилучається крайня
  розпука, бо в незгодинах і нєповодженнях життя гнете мене страшна
  нужда, і коли за інтервенцією Вашої Маґніфіценції Його Королівська Ве
  личність не споможе мене безпроволочно 1000 імпєріялів, то пропадемо і
  я і моя родина, бо хоронячись в монастирі перед злобою ворогів вона не
  може навіть жебрати на своє удержание 74).
  В Бреславлі Орлика також спіткало велике семейне нащастє смерть його улюбленого найменшого сина, десятилітнього Якова, (f 15го травня 1721 року) .хлопця рідкої і дивної вдачі", котрий народився з Бендерах і котрого .тримав до хресту небіщик король" (Карло XII). Про се нещасте він так писав згадуваному вже Гепкенові в листі від 31 травня 1721 року:
  — Складаю також на чутливе

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-85 * збірник літератури №68 * >>>далее>>>