вьевъ, Х7І.97.
  
  ті) М. Гру шевський. Ілюстр. Історія України. К., 1917, 386. «) Записки Н. Т. ім. Ш. у Льв., ХСИ, 97.
  
  — 24 —
  
   25 —
  
  
  
  и і і рок заплати по векселях на S місяці; коли і в сей • «може заплатити, то пропаде з своею родиною 43).
  шало щоразу гірше. Надія на Туреччину, котра стільки paзникала. У той же час зменшувались і гуртки Орлишмриства, котре, бачучи, що в швидкім часі з Туреччини нічого і, шддти. потроху покидало Туреччину і переходило на Вкраїну, споді
  ниблагати у царя прощення за .зраду".
  І були для Орлика тяжкі часи, часи тяжких переживань зруйнованих надій, розвіяних мрій. Плани були розбиті, близькі приятелі, втраіинши всяку надію на кращу долю, покидали ЙОСР, зоставались самі тільки вірні, найближчі друзі, економічні й моральні болі обгортували душу иою... При таких обставинах потрібна була надзвичайної сили воля, тверда идача і непохитна віра в будучину України, щоб не впасти в безнадійність. І ся, власне, віра в кращі часи, надія на те, що мрії його все ж таки колись здійсняться, не покидала його весь час і давала йому змогу перекосити найтяжчі хвилини.
  Ся ж віра позволяла йому готуватись і в дорогу за королем Карлом XII, що кликав його з собою.
  Правда, иноді в хвилини найбільшого одчаю й песимізму в його до краю наболілу душу западала розпучлива гадка: а що, коли з усіх його заходів нічого не вийде, коли Самостійна Україна се мрія, ефемерія, котра ніколи не здійсниться і Україна вже навіки пропала під Москвою? Чи не краще було б, як би, слідом за багатьма товаришами, й собі віддатись на „царську милость', помиривши попереду короля Карла з царем Петром? В такі хвилини одинокий, самітний Орлик пробував писати листи до короля та його близьких з планами замирення з москалем:
  „Бо було би мило Богові і відповідало би сподіванням

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-85 * збірник літератури №68 * >>>далее>>>