анськім резидуючі"—і приватні гетьманські джури не мають права торкатись до жадних військових справ. Для завідування державним скарбом відновляється уряд генерального підскарбія; під його відомством повинні бути полкові підскарбії, котрих має бути по 2 в кожному полку. Як генеральний підскарбій, так і полкові підскарбії—сбіраються, при чому полкові підскарбії повинні обіратись щз й за „посполитою ухвалою".
Гетьман повинний пеклуватися, „щоби людім військовим і посполитим збитечні не чинились тяжесті, утеменження і здирства". Всі урядовці повинні бути обірані „вольними голосами", і Гетьман не має права когось настановляти своею власною волею. „Козацькі вдови і осиротілі козацькі діти" не можуть бути притягнені до яких небудь посполитих повинностей.
По визволенню України „від підданства Московського" має бути зроблена „енеральна ревізія всіх маєтностів, під державцями зостаючих, і до уваги Енеральної при Гетьману Ради подана, на котрій розсудиться і постановиться, кому годне належить, а кому не належить, військові добра і маетности держати, які повинности і послушенства підданські міються державцям від поспільства віддавати". „Город столичний Київ і иншії Украінські городи з маистратами своїма во всіх правах і привелеях" зостаються непорушимо і на далі. Повинности підводні, харчові й инші, як такі, що „наносять людім бідним знищеннє", касуються. Оренди й стації, компанійська і сердюцька, як установи, що творять „утяженнє" поспільству, токож касуються.
Вкінці договору (стаття 16), з огляду на те, що „убогі люде востократне воплять і ускаржаються на обиклі і нещисленні здирства", котрі чинять на ярмалках „індуктарі і їхні факторі", постановляється в обов'язок Гетьманові подбати „аби індуктарі і їхні факторі від тих тільки товарів і такові ексанції, евекти і індукти до скарбу відбірали, які будуть |