го права частиною права держави, як це зроблено в англійському законодавстві, то тут мова йде не про категоричний імператив, а про постулат — передумову чи припущення для застосування норми міжнародного права. Тут маються на увазі не всі і не будьякі загальновизнані норми міжнародного права, але ще загальні правові принципи і норми в тій мірі, в якій вони інкорпоровані (трансформовані) в англійське право через судову та іншу практику держави. Адже далеко не усі норми міжнародного права за своєю суттю — як регулятори міждержавних відносин — застосовні у внутрішньодержавному праві, яке регулює насамперед відносини іншого роду. Окрім того, не кожний міжнародний договір може стати джерелом внутрішнього права всупереч його національному закону.
  Конституція України вказує, що міжнародний договір, щоб стати частиною національного законодавства, має одержати згоду на обов'язковість від Верховної Ради України. Серед способів надання сили міжнародному договору у національному праві найчастіше використовують, як було вже зазначено, ратифікацію. Чим більше міжнародних договорів ратифіковано, тим значніше вплив міжнародного права на внутрішнє законодавство. Однак це не завжди безпосередня залежність. В історії міжнародних відносин інколи траплялися випадки, коли держава формально ратифікувала міжнародну угоду, але не вжила належних заходів для її реалізації.
  Після ратифікації міжнародного договору кожна держава сама вирішує питання про те, як привести своє законодавство у відповідність із взятими міжнародними зобов'язаннями. Вибір методів і форм забезпечення міжнародних зобов'язань є компетенцією держави. Актом ратифікації' чи приєднання (коли держава приєднується до угод) держава визнає обов'язковість для себе принципів і норм чинного міжнародного договору. Спосіб приведення

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-37 * збірник літератури №68 * >>>далее>>>