кретним нормам міжнародного права сили внутрішньодержавної дії шляхом їх відображення у законі текстуально або у вигляді положень, адаптованих до національного права, чи шляхом законодавчого вияву згоди на їх застосування іншим способом.
  Проблема трансформації міжнародної норми в національне право України відображена у ст. 9 Конституції, де частиною національного законодавства визнається міжнародний договір, згода на обов'язковість якого підтверджена Верховною Радою України. Саме міжнародний договір, ратифікований державою, є одним із джерел права в Україні.
  У законах і конституціях деяких країн світу порізному вирішуються питання закріплення міжнародноправових норм у національному праві (Англія: "Міжнародне право є частиною права держави"; ст. 25 Конституції ФРН вказує, що тільки "загальні принципи міжнародного права є частиною права держави").
  Конституція України не вказує прямо на те, що загальні принципи міжнародного права чи просто норми міжнародного права є частиною права держави. Справа в тому, що загальновизнані принципи міжнародного права є його основні норми, більшість яких носить характер jus cogens, тобто є забов'язаннями такого характеру, які не можуть бути скасовані державами ні індивідуально, ні за їх згодою. Договір, укладений з порушенням таких принципів, згідно із ст. 53 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів, юридично не дійсний. Визнавши частиною національного законодавства міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, Україна тим самим підтверджує свою
  6
  
  прихильність і визнання принципів міжнародного права. Крім того, окремий розділ Конституції України присвячений таким загальновизнаним нормам міжнародного права, як права і свободи людини і громадянина (розділ 2).
  Стосовно визнання міжнародного

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-37 * збірник літератури №68 * >>>далее>>>