тій же статті 27 Віденської Конвенції є посилання на ст. 46 цієї ж Конвенції, за якою міжнародний договір є недійсним, якщо він укладений з явним порушенням норм внутрішнього закону тієї сторони, що укладає договір. Саме у цих двох положеннях Конвенції і знаходить своє відображення узгоджена взаємодія міжнародного і національного права.
  Вплив міжнародного права на національне здійснюється не безпосередньо, а опосередковується волею держави, яка одночасно є і учасником міжнародноправових відносин, і територіальним сувереном. В силу суверенітету держави на її території може діяти лише її воля. Суверенітет держави в принципі виключає дію в межах її території державної волі інших країн, в тому числі узгодженої волі, яка знайшла відображення у нормі міжнародного права.
  Міжнародне право priorio vigore не має дії в межах держави. По латині priorio означає "власна", vigore — "життєва сила, енергія".
  
  Отже, наведена формула означає, що міжнародне право на території держави не має власної юридичної сили.
  Для того, щоб правило, яке являє собою норму міжнародного права, набрало юридичної сили в межах дії національного права, воно має набрати силу національноправової норми. Але це може зробити лише територіальний суверен шляхом видання національноправового акту. Така діяльність держави в теорії міжнародного права називається трансформацією. Це об'єктивне явище, яке виражене у різних способах здійснення міжнародних зобов'язань держави через видання нею спеціальних актів. В цілому усі види трансформації можна розділити на два види: генеральну і спеціальну.
  Генеральна трансформація полягає у встановленні державою у своєму внутрішньому праві загальної норми, яка надає міжнародноправовим нормам силу внутрішньодержавної дії. Спеціальна трансформація полягає в наданні державою

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-37 * збірник літератури №68 * >>>далее>>>