в другому випадках необхідним елементом використання внутрішньодержавних норм є погодження між державами, висловлене у будьякій формі (найчастіше у договірній), і лише така угода може породити міжнародноправові норми. (Наприклад, великий вплив на розвиток міжнародного права, на розробку його нині діючих принципів і норм мали демократичні конституції XVI11 ст. США і Франції).
  Одним із прикладів впливу внутрішнього державного права на міжнародне право може служити вирішення проблеми відповідальності військових злочинців. 4 березня 1965 р. президія Верховної Ради СРСР видала Указ "Про покарання осіб, винних у злочинах проти миру та людства і військових злочинах, незалежно від часу скоєння злочинів". 26 листопада 1968 р. Генеральна Асамблея ООН на 23 сесії прийняла Конвенцію про незастосування строку давності щодо військових злочинців і злочинів проти миру та людства, яка згодом була відкрита для підписання усіма державами. Вона набрала чинності 11 листопада 1970 р. і стала одним із джерел міжнародного права. В даному випадку норми радянського права стали основою прийняття відповідних міжнародноправових норм.
  Держави можуть забезпечувати необхідну відповідність між своїми внутрішніми правовими нормами і нормами тих міжнародних угод, учасниками яких вони є (аналогічно вирішуються питання і щодо інших джерел міжнародного права).
  За приниципом добросовісного виконання міжнародних зобов'язань (традиційне правило "Pacta sunt servanda" — "Договори мають дотримуватися") кожна держава погоджує свої юридичні норми зі своїми міжнародними зобов'язаннями.
  У законодавстві нашої держави утвердилося правило приведення нацональних норм у відповідність з міжнародними договорами. Можна виділити, з одного боку, норми, за яких прийняття законів зумовлено думкою компетентних державних

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-37 * збірник літератури №68 * >>>далее>>>