ення всім суб'єктам рівних умов захисту права власності на землю,
   оскільки це обумовлене визначенням і визнанням чинним законодавством
   різних форм власності і наявною різницею між суб'єктами права власності і
   їх статусом. З цього приводу в літературі зазначається, що аналіз правової
   сутності будь-якої форми власності свідчить, що глибинні основи ЇЇ
   виокремлення зводяться переважно до необхідності (чи намагання) або надати
   деякому колу суб'єктів права власності певні переваги, або ввести для них
   ряд обмежень [5, 545]. Красномовною ілюстрацією вірності зазначеної тези
   слугує побудова ЗК, зокрема розділ п'ятий та восьмий, в яких не фігурують
   як суб'єкти відповідальності територіальні громади, держава тощо.
   Таким чином, не торкаючись проблем відповідальності суб'єктів
   правовідносин, неважко помітити вади ЗК, який продукує дефектність
   земельних правовідносин через недосконалість нормативного регулювання
   правосуб'єктності органів місцевого самоврядування та органів державної
   влади. Українського народу та певну невизначеність об'єкта правовідносин
   (немає закону про розмежування земель державної та комунальної власності).
   Підсумовуючи викладене, можна окреслити ряд проблем співвідношення
   нормативного регулювання охорони права власності на землю і захисту цього
   права.
  

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-17 * збірник літератури №68 * >>>далее>>>