і втілювався у чітко визначені, незмінні формули. О. Тимофеев писав: «Рішителем доль держав і приватних осіб був меч, а не слово».
  Авторитет католицизму негативно позначився на розвиткові риторики. У тих умовах вона не могла володіти творчою силою справжнього мистецтва, а оратору не знаходилося місця у державному житті. Політичного красномовства тоді майже не існувало, а риторське мистецтво розвивалося здебільшого на церковних кафедрах, в університетах.
  Занепад і відродження риторики не могли не позначитися на розвитку людини і суспільства. Реабілітація цього предмета в системі освіти почалася наприкінці середньовіччя. Риториці відводилося почесне місце у прагненні людини оволодіти світом через античний логос — єдність і гармонію думки та слова.
  Першою серйозною спробою опису історії слов'янської риторики є праця В. Аннушкіна «Перша російська «Риторика» (М., 1989), в якій аналізується риторика «Сказання про сім вільних мудростей», «Риторика» (1629). Тут міститься багатий і глибокий матеріал з історії слов'янської риторичної науки.
  Після хрещення Русі активно створюються пам'ятки писемності, розвивається мистецтво, архітектура, література, культура слов'ян, зокрема й риторична. Перлина слов'янської літератури «Слово о полку Ігоревім» донесла до наших днів «золоте слово» Святослава, що є взірцем високої риторичної культури того часу.
  Найвідомішими ораторами Київської Русі були Іларіон та Кирило Туровський.
  Іларіон (XI ст.) — перший Київський митрополит, давньоруський письменник, талановитий оратор. Найвідомішою його проповіддю є «Слово про закон і благодать», де з патріотичних позицій оцінено діяльність давньоруських князів і визначну роль Київської Русі.
  Іларіон гаряче виступає

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-336 * збірник літератури №65 * >>>далее>>>