не менше надання сторонам можливості звертатись на них увагу суду слугує суттєвою гаратієютого, що вони будуть усунуті.
   Інший вид роз’яснень відповідача, направлених на захист його прав і законних інтересів, складають роз’яснення, відносячи їх по суті пред’явлених до нього позовних вимог.
   Якщо позива доказів основного позову не пред’явить, то відповідач вправі вказати на це, обмежуючись запереченням відповідних фактів. Таке так зване заперечення факту, обов’язок доказування яких лежить на позивачу. Всі ж, як правило, заперечення, звичайно обгрунтовуються відомими висновками, які наводяться відповідачем аналізом і спростуванням доказів, які наводились позивачем. Якщо наприклад, позивач в позові про розірвання договору купівлі- продажу будинку посилається на виявленні їм в цій будівлі недоліки (несправність водопроводу, обігрівання), то відповідач заперечуючи проти позову, може доказувати , що представлені позивачем акти, ніби-то свідчать про неліки будівлі, складені неправильно.
   Заперечення фактів основи позову може підтверджуватись приведеними відповідачем доказаними фактами, не сумісними з фактами основи позову. Наприклад, факт батьківства відповідача, що стверджується позивачем, може заперечуватись фактом походженя дитини від іншої особи; факт спричинення відповідачем шкоди – фактом присутності відповідача в момент причинення шкоди в іншому місці (алібі) і т.д.
   Роз’яснення відповідача можуть відноситись і до правильного обгрунтування позивачем своїх вимог, мати посилки на закони та інші постанови, їх змісту, значення їх застосування в даному випадку. Від заперечення фактів і правових доводів слід відрізняти ті роз’яснення, які самі обгрунтовуються на юридичних фактах, що приводяться відповідачем. Такі роз’яснення називаються запереченнями у власному, чи тісному змісті (ст.180 ЦПК).
   Отже, заперечення у власному змісті

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-121 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>