ний розгляд приведе до більш швидкому та правильному розв’язанні спору, тут все залежить від суду- чи визнає він за необхідність взаємні вимоги чи ні. На момент прийняття зустрічного позову дуже важко припустити до якого результату приведе процес, зовсім не виключено його ускладнення і затягування, винесення неправильного рішення. На практиці судді підходять обережно до такого об’єднання позовів, що звичайно закономірно. В якості прикладу застосування вказаного приводу (підстави) для прийняття зустрічного позову можна назвати випадок розгляду справи про розірваня шлюбу вимог відповідача про стягнення з позивача аліментів і про розподіл спільного майна.
   Зустрічний позов може бути пред’явлений до постанови рішення по первісному позову, практично - до виходу суда в нарадчу кімнату для винесення рішення. Пред’являється він по загальним правилам: подається в суд позовну заяву з дотриманням вимог, передбаченими ст.140 ЦПК, заява оплачується держмитом. Прийняття зустрічного позову оформляється ухвалою судді. Підсудність зустрічного позову обумовлена його зв’язком з первіснии позовом, внаслідок чого він пред’являється в суд по місцю розгляду первісного позову (ст.141 ЦПК). Якщо підставою для прийняття позову відповідача як зустрічного відсутні, суд чи суддя виносить ухвалу про відмову його в прийнятті для спільного розгляду з первісним. Така ухвала оскарженню не підлягає, оскільки не перешкоджає пред’явленню самостійного позову . Якщо суддя чи суд відмовляють в прийнятті заяви у позивача по підставам, передбачені в ст.136 ЦПК, ухвала може бути оскаржена.
   Резолятивна частина судового рішення повинна містити окремі висновки по первісному та зустрічному позовам: яке право визнано за кожною стороною, хто, які дії і в чию користь повинні виконати. Фактично це буде єдиним рішенням по двом різним вимогам, де кожна із сторін займає становище

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-121 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>