ва авторства, завдання шкоди та ін.) . Однак в окремих випадках відповідач може сам ніяких дій, ущемляючих права і інтереси позивача, не завдавати (володілець джерела підвищеної небезпеки, неповнолітній спадкоємець, до якого пред’явлений позов про визнання заповіту недійсним і т.д.), але об’єктивно відмовити суб’єкту спірних матеріальних правовідносин на так званих пасивної сторони.
   Спірні матеріальні правовідносини- об’єкт процесу по конкретній цивільній справі, а його суб’єкти являються сторонами. Питання про існування або неіснування цих правовідносин, його зміст, чи в якій мірі права позивача порушені і повинні за це нести відповідальність відповідачем, будуть вирішені судом тільки після розгляду справи по суті.
   Однак вже в момент порушення справи очевидні слідуючі ознаки сторін:
   Від імені сторін ведеться провадження по справі, вони персоніфікують цивільну справу. Це має більш практичне значення, оскільки закон забороняє пред’явлення і не розглядає вже вирішення справи між тими ж сторонами, про той же предмет і по тих же підстав ( п. 4 ст.136ЦПК);
   Відносини між сторонами в результаті пред’явлення позову придбають офіційний характер. Завдання суду полягає в тому, щоб ці відносини врегулювати;
   Сторони - cуб’єкти спірного матеріального правовідносин- мають в справі матеріально-правовий інтерес. Судове рішення визначить їх матеріальні права: вони або набувають будь-які матеріальні блага, або позбаляться їх;
   Вступивши в процесуальні правовідносини з судом, сторони мають в справі процесуальну заінтересованість, складаються у можливості захисту своїх прав, у прагненні отримати сприятливе рішення і реалізувати його.;
   Сторони являються головними учасниками процесу, сторони зобов’язані нести судові витрати.
   В сукупності вказані вище ознаки притаманні лише сторонам, а саме сукупність цих ознак дозволяє відмежувати

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-121 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>