або дублювання положень чинного законодавства. На жаль, деякі пункти Генеральної угоди на 1999-2000 роки саме такого плану (наприклад, п. 2.3.8 містить зобов'язання Кабінету Міністрів України завершити за участю профспілок підготовку і видання науково-практичного коментарю до Закону України "Про відпустки"). Згідно із п. 2.3.24 профспілки та їхні об'єднання зобов'язуються надавати безплатні правові консультації членам профспілок, у той час як такий обов'язок впливає із Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Навіщо дублювати законодавство? Соціально-партнерські угоди мають містити конкретні обов'язки сторін, які б реально забезпечували права і гарантії прав працівників і роботодавців.
   Угоди посідають проміжне становище між централізованими і локальними нормативно-правовими актами.
   Важлива роль належить локальним нормативно-правовим актам (колективному договору, правилам внутрішнього трудового розпорядку, положенню про преміювання, положенню про порядок винагороди за підсумками роботи за рік тощо). Ці акти чинні тільки в межах конкретного підприємства, установи, організації. Вони приймаються частіше за все на певний строк. Локальні нормативно-правові акти повинні пристосувати загальні норми до умов конкретного виробництва, характеру і профілю підприємства з урахуванням їхнього економічного становища. Вони не повинні погіршувати становище працівників порівняно із законами, а також іншими підзаконними нормативно-правовими актами.
   Чинним трудовим законодавством врегульований порядок розробки й прийняття локальних нормативно-правових актів. Щоправда, не про всі локальні акти це можна сказати. Найбільш детально врегульовано порядок укладення і підписання колективного договору - основного локального акта. Стосовно правил внутрішнього трудового розпорядку, в ч. 1 ст. 142 КЗпП передбачено, що вони затверджуються трудовими колективами за поданням

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-590 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>