розглядають трудові спори.
   Серед законів передусім необхідно назвати кодифіковане джерело трудового права - Кодекс законів про працю України, затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971 р. і введений в дію з 1 червня 1972 р. Кодекс складається з 18 глав і 265 статей. За останні роки були внесені істотні зміни і доповнення до КЗпП у зв'язку з прийняттям важливих законодавчих актів. З 1987 р. майже на 1/3 оновлені глави І, II, III, V, VI, IX. КЗпП доповнений главою ІІІ-А "Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників", главою ХVІ-А "Трудовий колектив". До 236 статей з 265 чинного КЗпП внесені зміни і доповнення. Незважаючи на це, необхідним є прийняття нового кодифікованого закону, який належним чином врегулював би соціально-трудові відносини в нових умовах.
   Як відомо, підготовлено проект нового Кодексу України про працю. Проте він має значні недоліки, які обговорювались у науковій літературі (див. Карпенко Д., Хуторян Н. Правові проблеми Загальної частини проекту Кодексу України про працю // Право України. - 1998. - №3. - С. 41 -44; Карпенко Д., Хуторян Н. Особлива частина проекту Кодексу України про працю потребує удосконалення / / Право України. - 1998. - №6. - С. 54-58; Пилипенко П. Окремі зауваження до проекту Кодексу України про працю // Право України. - 1996. - №9. - С. 63-70). Головним недоліком мабуть є те, що проект не зорієнтований на ринкові відносини, у ньому не знайшли відображення ті зміни у суспільних відносинах, які мають місце у реальному житті.
   До речі, розробники проекту Цивільного кодексу України у ст. 9 закріпили норму про те, що до відносин, які виникають у зв'язку з укладенням трудового договору, застосовуються положення даного кодексу, якщо ці відносини не врегульовані спеціальним законом. Така неправильна позиція авторів ще раз свідчить про необхідність розробки та прийняття Трудового кодексу, який би відповідав новим соціально-економічним

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-590 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>