рми, що визначають загальні положення в регулюванні праці, належать до Загальної частини. Це норми, що визначають предмет, метод, принципи трудового права тощо.
   До Особливої частини традиційно відносили правові інститути, що регулюють окремі елементи трудових відносини, а також відносини, тісно пов'язані з трудовими: забезпечення зайнятості й працевлаштування; трудовий договір; робочий час; час відпочинку; нормування праці; оплата праці; матеріальна відповідальність сторін трудового договору; дисципліна праці; охорона праці; пільги для осіб, які суміщають роботу з навчанням; трудові спори; нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.
   Є й інші точки зору. Так, на думку П.Д. Пилипенка, поділ трудового права на Загальну і Особливу частини носить штучний характер (див. Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. - Львів: Вільна Україна, 1996. - С.15).
   Немає між авторами єдності з приводу приналежності окремих правових інститутів до Загальної або Особливої частини.
   Разом з тим розвиток трудового права в постсоціалістичних та індустріально розвинутих державах свідчить про новий підхід до системи трудового права. Зокрема, заслуговує аналітичного дослідження Трудовий кодекс Угорщини (1992), про який згадувалося вище, котрий синтезував усі позитивні надбання попереднього угорського трудового права і положення трудового законодавства розвинених країн Заходу, передусім ФРН, тобто країн так званого ринкового капіталізму, чітко зорієнтованих на соціальну ринкову економіку. Трудовий кодекс Угорщини являє собою європейський тип трудового права, для якого є характерним одночасне визнання ролі капіталу, приватної власності, прерогативи підприємців і не менш важливої ролі праці, профспілок, трудових колективів, встановлення чисельних обмежень господарської влади (Киселев Й. Я. Цит. раб. - С. 214). Цей Кодекс складається з таких частин: загальні положення;

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-590 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>