ні правом, отримали свій реальний правовий статус. Створено нове законодавство, прийнято закони України "Про колективні договори і угоди", "Про підприємства в Україні", "Про оплату праці", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", які створили легальну базу для функціонування колективних трудових відносин. Україна ратифікувала Конвенцію МОП №98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949 р.) (Бюлетень Мінпраці. - 1994. - №9-10), Конвенцію МОП №154 про сприяння колективним переговорам (1981 р.) (Постанова Верховної Ради України №3932-12 від 4 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №23. - Ст. 165; Бюлетень Мінпраці. - 1994. - №6), Конвенцію №144 про тристоронні консультації для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм (набула чинності для України 16 травня 1995 р.) (Закони України. Міжнародні договори України. - Т. 14. - К., 1999. - С. 215-218).
   Суттєвою особливістю сучасного періоду є те, що з розвитком соціального партнерства колективні відносини вийшли за рамки підприємств і створили нову соціально-трудову вертикаль, що пронизує тканину трудових відносин від рівня конкретного підприємства до загальнонаціонального рівня.
   У соціальному партнерстві держава виконує особливу роль - встановлення у законодавстві мінімальних стандартів і гарантій у сфері трудових відносин, а також здійснює пряме регулювання певних відносин і передбачає судовий захист у всіх випадках порушення трудових прав працівників і трудових колективів.
   З прийняттям законів України "Про соціальне партнерство", "Про трудові колективи", "Про об'єднання роботодавців", проекти яких розробляються, буде закінчено формування правової бази - основи для реалізації колективних трудових відносин.
   Колективні трудові відносини - це середовище буття індивідуальних

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-590 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>