юченням, звільненням з посади (роботи), переведенням на іншу роботу тощо правила п. 8 ст. 134 і ст. 237 КЗпП застосовуються до винних у цьому посадових осіб, притягнутих до участі в справі на підставі ст. 109 ЦПК, у тому разі, коли питання щодо їх матеріальної відповідальності не врегульовано статутами чи іншими внутрішньогосподарськими нормативно-правовими актами, які мають застосовуватися в таких випадках (Вісник Верховного Суду України. -1998. - №3. -С.31).
   Проводячи порівняльний аналіз правового регулювання трудових відносин в країнах СНД, російські вчені В. Глазирін і О.Терпугова дійшли висновку, що питання щодо найманих працівників вирішено однаково: на них поширюється трудове законодавство незалежно від форми власності підприємства, на якому вони працюють. Відносно регулювання трудових відносин, заснованих на членстві в корпоративних організаціях, існують дві моделі. За першою моделлю такі відносини регулюються законодавчими актами про відповідний вид корпоративної організації та її статутом (див. ст. З КЗпП України). За другою - вказані відносини регулюються законодавством про працю з певними особливостями, передбаченими законодавством і установчими договорами, а також локальними актами відповідних корпоративних організацій (див. ст. 2 КЗпП Республіки Білорусь; ст. З КЗпП Республіки Молдова) (див. Глазьірин В., Терпугова Е. Правовое регулирование труда в негосударственньїх организациях в странах СНГ (аналитический обзор) // Право й єкономика. - 1998. - №9. - С. 67-74).
   Імовірно, що перспективи розвитку трудового права полягають у встановленні диференціації не за категорією найманих працівників, а в залежності від того, про яку працю йдеться - найману, залежну від роботодавця, чи самостійну, незалежну, коли працюючий сам для себе виступає роботодавцем. Трудове право являє собою систему норм, котрі містять комплекс, з одного боку, гарантій для найманого працівника,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-590 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>