афіків змінності.
   Слід підкреслити, що у західних країнах значно поширений підсумований облік робочого часу. При цьому має місце гнучкий розподіл робочого часу протягом облікового періоду (місяця, кварталу, року), тобто мобільний режим праці. Такий режим може бути зафіксований в індивідуальному трудовому договорі, що нашим законодавством не передбачено. При укладенні трудового договору узгоджується тижнева, місячна, квартальна чи річна тривалість робочого часу, яка може змінюватися за розсудом наймача в межах встановленого максимуму протягом облікового періоду. Є й інший варіант. У трудовому договорі не встановлюється конкретна тривалість робочого часу. Передбачається лише, що наймач вправі залучати працівника "за викликом" у разі необхідності з зазначенням або без зазначення тривалості робочого дня. У цьому випадку заробітна плата залежить від фактично відпрацьованих годин.
   До недавнього часу нові режими робочого часу не передбачалися законодавством, а іноді були закріплені спочатку в правилах внутрішнього трудового розпорядку, а пізніше - в колективному договорі. Сьогодні мобільні графіки режиму робочого часу передбачені законодавством Франції, ФРН, Бельгії.
   Взагалі сьогодні на Заході спостерігається тенденція до індивідуалізації та персоналізації режимів праці. Це важлива риса сучасного виробництва, саме вона буде відзначати застосування робочої сили в XXI ст., коли будуть враховуватися вік, сімейний стан, психіка, особисті схильності, життєвий біологічний ритм тощо та залежно від цього визначатиметься трудове навантаження кожного працівника. Саме це відповідає інтересам працюючих та дасть змогу підвищити продуктивність праці. За цим - майбутнє.
  
   § 9.1. Поняття та види часу відпочинку
   Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку. Наукою трудового права традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-590 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>