захисту основних прав людини; надання права на звернення до суду; юридичної ясності; захисту законних сподівань; недискримінації і рівності в поводженні (Борхардт К.Д. Азбука права Современного Сообщества. - М., 1994. - С. 45), пропорційності, забезпечення процедурних прав (Ильин Ю.Д. История й право Европейского Союза. - Харьков: Фірма "Консум", 1998. - С. 51-54). Ці принципи передбачаються або випливають з регламентів, директив, рішень Ради Європи, Європейської Комісії, Європарламенту, Європейського Суду Правосуддя (ЄСП). Так, у справі Стаудер проти м. Ульма зроблено висновок, що "захист основних прав людини є ведучим принципом Співдружності і підлягає захисту з боку Суду. Пізніше у рішенні з іншої справи ЄСП знову заявив, "що основні права є невід'ємною частиною загальних принципів права, додержання яких він забезпечує; що забезпечуючи ці права, Суд є натхнений конституційними традиціями, загальними для держав-членів".
   Стосовно сфери трудового законодавства важливим є визначити увесь комплекс прав людини щодо здійснення праці "за чужий рахунок", як сказано у Регламенті Ради №1612/68 від 15 жовтня 1968 р. "Про вільне пересування трудящих в межах Співтовариства". Тобто мова йде про найману працю. Регламент встановлює, що принцип неприпустимості дискримінації передбачає для трудящих - членів Співтовариства такі ж можливості отримання роботи, як і для громадян приймаючої держави. У зв'язку із такими цілями Регламенту не підлягають застосуванню норми законодавства й адміністративної практики держав - членів Співтовариства, котрі передбачають обов'язковий особливий порядок укладення трудових договорів для іноземців, а також ставлять прийом на роботу в залежність від реєстрації в бюро по працевлаштуванню (ст. 3 Регламенту). Слід визнати, що законодавство України у питанні працевлаштування іноземних громадян потребує зміни, оскільки повністю протирічить вказаному положенню. Для

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-590 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>