оби) виконують організаційну функцію, на них покладається відповідальність за результат процесу, інші (позивачі, потерпілі, відповідачі, правопорушники й ін.), мають ряд прав і гарантій і можуть розраховувати на охорону їхньої особистості і законних інтересів. Теорія і практика юридичного процесу є результатом об'єктивних процесів інтеграції диференціації знання, що відбуває як усередині юриспруденції, так і на стиках її із суміжним знанням.
   Свідченням тому є усе більше проникнення етики і психології в юридичну науку і практику, усе більше широке застосування спеціального знання (зокрема, криміналістичного), і не тільки в карному, але й в інших видах юридичного процесу.
   Узагальнюючи викладене, можна запропонувати визначення юридичного процесу. Юридичний процес - це комплексна система органічно взаємозалежних правових форм діяльності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також зацікавлених у дозволі різних юридичних справ інших суб'єктів права, що:
   а) виражається в здійсненні операцій з нормами права в зв'язку з рішенням визначених юридичних справ;
   б) здійснюється уповноваженими органами держави і посадових осіб на користь зацікавлених суб'єктів права;
   в) закріплюється у відповідних правових актах - офіційних документах;
   г) регулюється процедурно-процесуальними нормами;
   д) забезпечується відповідними способами юридичної техніки.
  
   Конструктивність юридичного процесу як комплексної системи наочно розкривається при детальному встановленні його узагальнених ознак і властивостей, що обумовлюють його правову природу і правовий зміст. Визначаючи родову спільність складових юридичний процес щодо відособлених компонентів, варто одночасно підкреслювати і специфічність кожного різновиду.
   Основні ознаки юридичного процесу як комплексної системи:
   юридичний процес - це розгляд (розгляд визначеної

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-154 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>