оцесу. Через правильність законів і відсутності норм у підзаконних актах конкретизацією права займаються також вищі судові інстанції, а в країнах англосаксонської системи права — суди взагалі. Можна по-різному оцінювати форму реалізації права судами, але факт залишається фактом: у визначених ситуаціях судді “черпали” право безпосередньо в житті і навіть конкурували в цьому відношенні з законодавцем. За загальним правилом основною формою реалізації права суддями й іншими посадовими особами держави вважається застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах. Саме на цей момент і варто звернути увагу студентів юридичного вузу. Якщо дивитися на реалізацію права з боку громадян, то було б невірно не помітити їхньої участі у всіх відзначених формах і їх самостійного в ряді випадків (на своєму рівні) здійснення прав в області законодавання, конкретизації і застосування права. Назвемо як приклади:
   1) рішення якогось питання референдумом, коли народне волевиявлення (перебування права) закріплюється законом; 2) конкретизацію в рамках закону умов договору між підприємцем і найманим робітником; 3) порушення громадянином виробництва в справі приватного обвинувачення.
   Однак для громадян найбільш характерна все-таки реалізація законодавчих розпоряджень волі законодавця, вираженої в законах і підзаконних актах. Свого роду формою реалізації волі законодавця є тлумачення нормативних актів посадовими особами і громадянами. Акти тлумачення до закону нічого не додають, але вони реалізують волю суб'єктів соціального спілкування на інтерпретацію волі, вираженої в нормативних актах. Усе зв'язане з розходженням права і закону має практичне значення, скоріше, для нормативної діяльності. Набагато більш широкий діапазон для юридичної практики має розподіл форм реалізації закону й інших нормативних актів держави. Саме

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-154 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>