ть правилами поведінки, обов'язковими до реалізації.
   Наприклад, у процесі купівлі-продажу істотним є не те, скільки разів “прицінювався” покупець, вибираючи ту чи іншу річ, який час він на це затратив. Усе це — сфера життєвого звичаю. Для права важливо установити ознаки: коли можна визнати договір закупівлі-продажу укладеним, коли право власності на річ переходить від продавця до покупця. Чи інший приклад: у випадку здійснення убивства, коли закон особливо чуйний до обставин цього тяжкого злочину, закон відкидає всі сугубо індивідуальне, що не має відношення до характеристики даного діяння як такого.
   Отже, норми права містять указівки на істотні ознаки поводження, властиві кожному з невизначеного числа конкретних індивідуальних відносин (вчинків), що держава має намір піддати правовому регулюванню.
   По-друге, норма права є наказовим розпорядженням незалежно від того, який його характер: заборона, чи обзивання дозвіл. Розпорядження в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави; тому що воно їм установлене, то передбачені і примусового заходу у випадках його порушення.
   В-третіх, норма права являє собою визначений метод впливу на регульовані відносини. У приведених вище прикладах методи регулювання виникаючих відносин зовсім несхожі, як і самі відносини, тому що використовуються різні способи додання їм визначеності, упорядкованості. У цей метод включаються: обставини, при яких застосовується норма; коло учасників, регульованих цією нормою відносин; взаємні права й обов'язки; санкції за невиконання обов'язків.
   В-четвертих, норма права — загальнообов'язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивіда, а для усіх вхідних до складу даної категорії людей (суспільства в цілому) як можливих (чи реальних) учасників конкретного виду суспільних відносин.
   Норма права зазвичай не вказує персоніфікованих

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-154 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>