служить об'єктом бажання і цілей діяльності, що піддається вибору і перевазі в ряді інших явищ.
   У зміст правосвідомості входять чотири основних види оцінних відносин: до права і законодавства (його принципам, нормам, інститутам); до правового поводження навколишніх і до об'єктів діяльності (злочинності, злочинам, злочинцям); до правоохоронних органів (прокуратурі, адвокатурі, суду, юстиції, органам внутрішніх справ, їхньої діяльності); до свого правового поводження (самооцінка).
   Регулятивна функція правосвідомості здійснюється за допомогою правових установок і ціннісно-правових орієнтації, що синтезують у собі всі інші джерела правової активності. Результат цієї регуляції — поведінкова реакція у виді правомірного чи протиправного поводження.
   Правова підготовка людей не вичерпується їх формальними юридичними знаннями. Можна мати знання, але не вміти ними користатися.
   Експериментальні дослідження правосвідомості різних груп і шарів населення показали, що центральним компонентом правосвідомості, що визначає відповідність поводження (діяльності) нормам права, є ціннісні відносини із законом. Для юристів-професіоналів поряд з відношенням до закону однаково значимими є правові знання й уміння застосовувати їх. На відміну від населення, якому досить знать принципи, аксіоми права і найбільш ходові (потрібні) норми права, юристи повинні досконально знати аксіоми, принципи і норми тих галузей права, з якими вони працюють, достатньо добре — всіх інших, суміжних галузей, обов‘язково — джерела права, наукову літературу (рекомендації) і судову практику по реалізованих галузях права. :
   Вони повинні бути готові освоїти в необхідному обсязі нові знання з будь-якої галузі права, науки і техніки, що виявляться потрібними в роботі.
   Відомі різні види правосвідомості. По суб'єктах правова свідомість підрозділяється на: індивідуальне,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-154 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>