ом зв'язано з державною політикою, було її аспектом, забезпечувалося партійною владою і примусовою силою правоохоронних (каральних) органів. У теорії виключалася можливість для судової практики виступати в ролі творця норм права. Їй приділялася лише роль строгого тлумача права. Це принципова позиція якоюсь мірою підкріплювалася і відсутністю в країні судової "касти", що претендувала б на те, щоб стати незалежної від державної влади, якщо не суперничає з нею. Незважаючи на конституційний принцип незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону, суд залишався інструментом у руках пануючого класу (групи), забезпечував його панування й охороняв насамперед його інтереси. Судова влада не намагалася контролювати законодавчу і виконавчу галузі влади. У СРСР важко було знайти що-небудь подібне до контролю за конституційністю законів.
   В даний час, у результаті змін, що відбулися у першу чергу в колишньому СРСР, соціалістичне право (за винятком деяких країн) практично перестало існувати. Це в черговий раз доводить, що коли держава ставить себе вище права, коли право є "інструментом у руках пануючого чи класу партії" - така держава заздалегідь прирікає себе на розвал і загибель.
  
   § 58. Правова культура, її види і функції.
   Правова культура являє собою різновид загальної культури, що складає з духовних і матеріальних цінностей, що відносяться до правової дійсності. При цьому правова культура включає лише те, що є в правових явищах щодо прогресивного, соціально корисного і коштовного. Вона не тільки результат, але і спосіб діяльності, і в цьому змісті духовна правова культура розуміється як спосіб мислення, норми і стандарти поводження.
   Як і правосвідомість, правова культура підрозділяється на
   - правову культуру суспільства, групи

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-154 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>