через зроблені більш значні досягнення (Кодификацію Наполеона, Німецьке Цивільне укладення й ін.) поширилися на багато країн світу.
   В усіх країнах романо-германської родини визнається розподіл права на публічне і частка, відоме ще з часів Римської імперії і яке стало класичним.
   Публічне право регулює відносини субординаційні, що базуються на владі і підпорядкуванні, на механізмі примусу зобов'язаних осіб. У ньому домінують імперативні норми, що не можуть бути змінені, доповнені учасниками правовідносин.
   Приватне право опосередковує відношенні між рівноправними, незалежними суб'єктами. Тут переважають диспозитивні норми, що діють лише в тій частині, у якій вони не змінені, не скасовані їхніми учасниками.
   До сфери публічного права відносяться конституційне, кримінальне, адміністративне, фінансове, міжнародне право, процесуальні галузі ООН, інститути Трудового права і т.д.
   У сферу приватного права входять: цивільне, сімейне, торгове, міжнародне приватне право, ООН, інститути трудового права і деякі інші.
   Однак такий розподіл у величезному ступені втратило за останнім часом те значення, що мало на перших етапах розвитку континентального права, але проте усе ще залишається важливою характеристикою структури сучасних національних правових систем.
   Найважливішим джерелом романо-германського права виступає закон. Закони приймаються парламентами країн системи, володіють вищої юридичний силоміць і поширюються на всю територію держави, усіх його громадян. Помітимо пріоритет стосовно всіх інших джерел права. Він може чи забороняти легалізувати звичаї, окремі положення судової практики, внутрішньодержавні договори.
   Відповідно до романо-германської доктрини закони підрозділяються на конституційні

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-154 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>