конодавством порядку);
   б) обгрунтованість (винесення рішення лише на підставі повного та всебічного вивчення обставин справи);
   в) доцільність (урахування особливостей конкретної ситуації, в умовах якої відбувається правозастосування, а також особливостей особи, стосовно якої приймається рішення);
   г) справедливість (рішення приймається на підставі норм права, але до уваги беруться й існуючі у даному суспільстві норми моралі).
   Стадії правозастосування:
   1) аналіз фактичних обставин юридичної справи або встановлення юридичне значущих фактів (визначення часу, способу, місця дії, розміру збитків, психічне ставлення суб'єктів до вчиненого та ін.);
   2) вибір, аналіз та тлумачення правової норми (на цій стадії відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація — оцінка конкретної життєвої ситуації з точки зору права. Потім робиться аналіз на предмет справжності правової норми, вивчається та роз'яснюється її зміст);
   3) винесення рішення у справі (ця стадія передбачає прийняття суб'єктом правозастосування індивідуально-конкретного рішення про взаємні права та обов'язки тих осіб, які зможуть або мусять реалізувати норму права; таке рішення повинно мати свій зовнішній вираз в усній або письмовій формі, яка є найбільш поширеною).
   Правозастосовний акт — індивідуально-конкретний, державно-владний припис, винесений відповідним органом у результаті вирішення юридичної справи.
   Елементи структури правозастосовного акта: вступна частина, констатуюча частина, мотивувальна частина, резолютивна частина. Деякі акти органів державного управління можуть складатися лише з однієї резолютивної частини (наприклад, резолюція директора заводу на заяві робітника про надання матеріальної допомоги).
   Види

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-208 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>