ризвів до того, що мусульманські вчені-юристи сформулювали більшість конкретних норм і загальних принципів мусульманського права (доктринальна розробка права). Праці муджтахідів набули сили обов'язкових джерел для тих, хто застосовував норми мусульманського права. У питаннях, не врегульованих Кораном і суною, від судді вимагалося приймати рішення на основі формулювань факіхів (юристів), а не за власним розумінням.
   На початку VIII - усередині X століть мусульманське право досягло розквіту завдяки діяльності юристів. Цей етап був названий періодом імамів і кодифікації - «золотою добою». З XI ст. мусульманське право розвивалося в рамках таких правових шкіл-толків - сунітської і шиїтської (школи Медини та іракської школи). Ці школи використовували звичаєве право, яке діяло на їх територіях, і пристосували його до потреб віри. В юридичному відношенні відмінність між школами було незначною3. Поява шкіл-толків фактично закріпила становище доктрини як основного джерела мусульманського права. Кожна із шкіл створила свій набір методів юридичної техніки, за допомогою яких уводилися нові норми у разі «мовчанки» Корана і суни.
   Факіх (від араб, факіфа - розуміти, знати) - знавець фікху, мусульманського права.
   Муджтахід - найавторитетніший законознавець (факіх), який має право виносити самостійне судження (іджтихад) з правових і релігійних питань. На відміну від суніської доктрини шиїтська правова думка активно відстоювала волю Іджтихаду, додання юридичного характеру загальним положенням-орієнтирам Корану і суни, формування на їх основі конкретних судових рішень, а у разі їх мовчання - створення нових норм за допомогою різних способів тлумачення. Вона в більшому ступені, ніж сунітська, сприяла затвердженню доктрини як самостійного

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-731 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>