еликих груп правових систем, поєднаних внутрішньою схожістю:
   1) релігійно-общинної - поєднує групи систем мусульманського, індуського, іудейського і християнського права. Характеризується фундаментальним значенням релігійних вчень у поєднанні з тривалим збереженням общинного устрою;
   2) далекосхідної (традиційної) - містить групи систем китайського і японського права. Характеризується провідною роллю релігійно-моральних доктрин у соціальному житті народу;
   3) звичаєво-общинної - поєднує, групи систем здебільшого африканського права. Характеризується сильним впливом звичаїв при збереженні общинних основ життя народу.
   Кожна із зазначених груп правових систем ґрунтується на власних релігійно-філософських системах - іслам, індуїзм, конфуціанство, християнство. Юридичні джерела права співвідносяться з релігійними як форма і зміст. Релігійно-моральна норма має пріоритет над правовою нормою. Проте правові системи релігійно-традиційного типу не є «нерухомими», не застигли у своєму первозданному вигляді, породженому особливостями розвитку і географічного положення. При збереженні спадкоємності з минулою правовою культурою вони під впливом романо-германських і континентальних правових систем внесли чимало новел у національне право, змінили його структуру, врегулювали суспільні відносини на рівні законодавства, визнали норму права як важливий еталон поведінки тощо.
  
   § 2. Поняття мусульманського права
  
   Будучи складовою частиною ісламу, мусульманське право сприймалося і як система норм, і як досконала політико-право-ва доктрина. Мусульманське право можна розглядати як специфічну правову систему, що існує в рамках ісламської релігії, має державний характер і більш, ніж усі інші світові релігії, пов'язана з правом.
   Мусульманське

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-731 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>