равною точкою конституційного розвитку країн Латинської Америки.
   Таким чином, латиноамериканське право поєднало в собі дві моделі права - романо-германську (в галузі приватного права) і англо-американську (в галузі публічного права).
  
   § 2. Основні риси правових систем країн Латинської Америки
  
   Правові системи країн Латинської Америки запозичили у романо-германського типу правової системи таке:
   1) основне джерело права - нормативно-правовий акт;
   2) поділ права на галузі: цивільне, кримінальне та ін.;
   3) кодифікацію галузей права.
   Кодифікація права почалася у XIX ст. Цивільні кодекси країн Латинської Америки різною мірою зазнали впливу ЦК Франції. Французький оригінал покладено в основу кодексів Гаїті (1825 p.), Болівії (1830 - 1975 pp.) Домініканської Республіки (1845 - 1884 pp.), меншою мірою - Мексики (1870 - 1884 pp., 1928 - 1932 pp.). Цивільний кодекс Чилі 1855 р. запозичив низку положень ЦК Франції. У цілому він ґрунтувався на інститутах і категоріях іспанського права. Його творець Андрее Белло використовував також традиційні інститути римського права та ідеї німецького вченого Савіньї. У структурному відношенні чилійський ЦК є більш досконалим, ніж французький, тому він служив зразком для ЦК Еквадора (1860 p.), Колумбії (1873 p.), a також Венесуели (1862 р.) та Уругваю (1868 p.). Результатом оригінальної південноамериканської законотворчості, як і ЦК Чилі, є Цивільний кодекс Аргентини 1867 р. Його основу складає низка джерел: ЦК Франції, чилійський ЦК, іспанські закони, наукові праці французьких та інших авторів, зокрема бразильця Тексейєра де Фрейтаса про кодифікацію і систематизацію права - «consolidation». Зразками для ЦК Бразилії 1916 р. послужили ЦК Франції, Португалії, Італії та особливо Німеччини.
   У

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-731 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>