руп континентального права виходить за межі Європи: Латинська Америка, значна частина Африки, країни Близького Сходу, Японія, Індонезія.
   Попри множинність визначень права, сформульованих у цих країнах, загальним для них є вказівка на нормативність права, розгляд норми права як загального правила поведінки, встановленого законодавцем або уповноваженими органами. Дефініція права ґрунтується на визнанні норми права як моделі, масштабу поведінки загального (однакового для всіх), узагальненого (абстрактного, без деталізації), певного формально-визначеного характеру. Відзначається, що норма права створюється не судами, не суддями, а є результатом вивчення практики (її узагальнення) відповідно до принципу справедливості, моральності.
   Визнання нормативності права як неодмінної його ознаки (а відтак, і регулятивного характеру права) дозволяє законодавцю чітко і оперативно регулювати суспільні відносини. Проте узагальнений характер норм права потребує уваги до їх тлумачення з метою уточнення волі законодавця, забезпечення єдності їх розуміння і реалізації. Норми тлумачення судовими, арбітражними, іншими органами є повторними, похідними від норм, створених законодавцем. Вони роз'ясняють, конкретизують положення законів. За правильністю інтерпретацій норм стежать спеціальні органи. Отже, у поняття права романо-германського типу правової системи включається система норм права, а також норм-роз'яснень (тлумачення), що виходять насамперед від законодавців і судів.
   На відміну від юристів країн англо-американського права, які мислять конкретно, «прецедентно» І створили науку загального права на основі судових рішень, юристи європейського континенту мислять поняттями правових інститутів І галузей права, їх правова наука - абстрактна,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-731 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>