кону.
   Держава є соціальною, правовою остільки, оскільки вона гарантує людині свободу вияву.
   - як індивіду, який відрізняється від інших фізичними і психічними якостями, тобто має індивідуальність;
   - як члену соціального організму, яким є громадянське суспільство, тобто індивіду, який входить до складу громадських і професійних груп і організацій;
   - як громадянину, який є підданим держави.
  
   § 3. Особа і держава
  
   Відносини особи і держави будуються на встановленні такого балансу, при якому:
   • особа мала б можливість безперешкодно розвивати здібності, задовольняти права, свободи і законні інтереси;
   • держава одержувала б визнання і підтримку своєї діяльності з боку особи, яка виконує свої обов'язки і несе відповідальність за їх невиконання.
   Вся величезна кількість теорій і поглядів, що існували в історії політико-правової думки і стосуються співвідношення «держава - особа», можна звести до двох підходів:
   1) індивідуалістичний, особистий, гуманістичний (природно-правовий підхід). Цей підхід випливає із розуміння особи як цілі, держави - як засобу для досягнення мети. Його зміст - права належать людині від природи. Вона має їх незалежно від держави. Ці права є невід'ємними. Завдання держави і суспільства полягає в тому, щоб додержуватися цих прав, не допускати їх порушення; створювати умови для їхньої реалізації. Конкретні зміст і обсяг прав змінюються і розширюються в міру розвитку суспільства, самі ж фундаментальні права залишаються незмінними;
   2) державний, статичний (юридико-позитивістський). Цей підхід випливає із розуміння держави як мети, а особи - як засобу для досягнення мети. Його зміст - свої права людина одержує від суспільства і держави, природа цих прав патерналістична; держава - джерело і гарант

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-731 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>