иражена натуралістична тенденція, суспільство уподоблюється біологічному організму, що формується на основі загальної еволюції. Спенсер розвиває вчення про соціальні інститути як механізми самоорганізації співжиття людей, розробляє типологію суспільств тощо.
   Висхідним у соціології К. Маркса (1818 — 1883) також був позитивізм. К. Маркс створює матеріалістичне вчення про суспільство, згідно якого головною визначальною силою у розвитку цього суспільства є спосіб виробництва матеріальних благ. За Марксом, розвиток суспільства має закономірний і поступально прогресивний характер. Реалізуючи системний підхід до аналізу суспільства, вчений створює теорію суспільно-економічної формації, яка розкриває взаємозв'язки між різними сторонами суспільства. Історична зміна формацій відбувається на основі розв'язання протиріч, конфліктів.
   На зламі XIX і XX століть соціологія переживає якісно новий етап: усвідомлюється обмеженість абстрактно-теоретичних методів пізнання, які переважали на першому етапі, постає питання про виділення соціології як самостійної цілісної науки. Найбільш яскраві представники соціології у цей час — М. Вебер, Г. Зіммель, Е. Дюркгейм. їх об'єднує думка про принципову відмінність законів суспільного розвитку від законів природи, про своєрідність соціологічних методів пізнання.
   Подальшого розвитку в цей період набули такі напрямки соціологічного аналізу, як структурно-функціональний аналіз, конфліктний, системний підходи, формулюються положення символічного інтеракціонізму.
   У першій половині XX століття бурхливого розвитку набуває емпірична соціологія. В цей час формуються методи збирання і аналізу емпіричної інформації, теорія виміру.
   У другій половині XX століття усвідомлюється необхідність синтезу теорії та емпірії, тривають пошуки загальної теорії, стрімко розвиваються спеціальні соціологічні теорії. Великий

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-208 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>