ня свого рішення навів кілька аргументів. Однак, на наш погляд, найвагомішим з них є необхідність визнати недоцільність поділу земельної ділянки. Інша справа, що суд міг би дослідити можливість встановлення порядку спільного користування будинком та дачною ділянкою, якби з вимогою про це звернувся один із подружжя.
   Певні труднощі можуть виникати при поділі земельних ділянок, що перебувають у спільній власності подружжя. Правовий режим земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, визначається Конституцією України, Законом України "Про власність", Земельним кодексом (ЗК) України та іншими законами і нормативно-правовими актами. На жаль, усі вони майже не містять спеціальних правових норм щодо поділу земельних ділянок, які є спільною власністю подружжя. Тому необхідно виходити при вирішенні цього питання переважно із загальних засад цивільного, сімейного та земельного законодавства.
   Згідно із земельним законодавством громадяни України є суб'єктами права приватної власності на землю. Статтею 6 ЗК України 1991 р. встановлювалися підстави набуття громадянами України земельних ділянок у приватну власність, які обумовлювалися їх цільовим призначенням (для ведення селянського господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва)'. Очевидно, що в перелічених випадках мова йде про первісні способи набуття права приватної власності на землю. Водночас у цій же статті зазначалося, що громадяни можуть набувати земельні ділянки у приватну власність також у разі одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну. Незважаючи на відсутність

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>