льними зборами, зборами уповноважених тощо. Однак, якщо суд здійснює поділ квартири в будинку ЖБК в натурі, а тим більше, закріплює за одним з колишнього подружжя, який не є членом ЖБК, частину квартири на праві власності, то прийняття його в члени ЖБК є фактично формальністю, оскільки коли б суд мав лише право зобов'язувати ЖБК приймати особу в члени ЖБК, то уповноважений орган кооперативу так чи інакше змушений був би виконувати рішення суду про прийом подружжя до членів ЖБК. Більш того, на наш погляд, настав час демократизувати членські відносини в ЖБК та поділ квартир в будинках ЖБК між подружжям, передбачивши можливість поділу квартири в будинку ЖБК не лише між розведеним подружжям, але і між тими дружиною і чоловіком, які перебувають в шлюбі, за умови повної сплати пайових внесків та переходу квартири у власність члена ЖБК.
   До вимог про поділ спільного майна можуть бути включені приватизовані жилі приміщення. При розгляді таких вимог необхідно дотримуватися правил, встановлених також приватизаційним законодавством. Тут насамперед необхідно виходити з того, що приватизоване житло не повинно вважатися майном, спільно нажитим у період шлюбу, тобто спільною сумісною власністю, на яку має поширюватися сімейне законодавство, на що вже зверталася увага в юридичній літературі. На підтвердження цієї тези І. Жилінкова вдало наводить ситуацію, в якій один із подружжя має право на приватизацію, а інший, наприклад, іноземний громадянин - такого права не має. Тому, на її думку, такі дружина чи чоловік не можуть вимагати поділу квартири, в тому числі приватизованої.
   Однак дещо складнішою може бути ситуація, коли подружжя приватизували квартиру на праві спільної часткової або спільної сумісної власності (саме такі два варіанти правового режиму

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>