шим російським професором, і тільки як виняток їй дозволили читати лекції студентам в Росії, коли вона стала академіком кількох зарубіжних академій наук.
   Закони царської Росії закріплювали безправне становище жінки не тільки в особистих, але і в майнових відносинах. Формально дореволюційне законодавство обстоювало роздільність майна. У ст. 109, т. X, ч. 1 Зводу законів вказувалося, що перебування в шлюбі не є підставою для встановлення спільності володіння майном подружжя, що кожен може мати і заново набувати свою окрему власність, а згідно зі ст. 114 подружжю дозволялось продавати, закладати або іншими способами розпоряджатися власним майном від свого імені незалежно від волі іншого. Однак ця норма про роздільність подружнього майна ще не створювала роздільності дійсної. Відповідно до Зводу законів дружина перебувала у повній залежності від чоловіка як глави сім'ї, а тому він був фактичним господарем майна дружини. Крім того, засоби до існування здобував, як правило, чоловік, дружина ж вела господарство і доглядала дітей. Усе це призводило до майнової нерівності.
   Згідно із законодавством Російської імперії для заміжніх жінок виходу з такого становища взагалі не було. Якщо й існували формальні підстави для розлучення, то практично його здійснити було майже неможливо внаслідок матеріальної залежності від чоловіка і складності шлюбно-розлучного процесу.
   Дореволюційні юристи писали, що російський закон допускав розлучення жінки з таких абсолютних підстав, як: подружня зрада, неспроможність до подружнього співжиття, безвісна відсутність та постриження бездітного подружжя в чернецтво. При цьому розлучення навіть з таких специфічних підстав дозволялося у кінцевій інстанції не світським, а духовним судом у порядку архаїчного процесу.
   Як

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>