пі така норма може бути підтримана. Але, на жаль, вона не містить відповіді щодо вирішення тих ситуацій, коли на присудження компенсації відсутня згода того з подружжя, якому вона присуджується. Ані закон, ані судова практика поки що не створили належних гарантій реального виконання такого обов'язку. Тому може виникнути ситуація, коли той із подружжя, на користь якого присуджена грошова компенсація, не зможе її своєчасно отримати і змушений буде звертатися до державної виконавчої служби. Тому, на наш погляд, в сімейному законодавстві мають бути передбачені гарантії щодо сплати подружжям-боржником присудженої грошової компенсації. У правовій системі України існують подібні ситуації. Наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 114 ЦК УРСР при продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду про перевід на нього права і обов'язків покупця. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 4 жовтня 1991 р. № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" (з наступними змінами) з цього приводу роз'яснив, що при переводі прав і обов'язків покупця необхідно перевіряти реальність вимог, що пред'являються учасниками спільної часткової власності, а доказом бажання і реальних можливостей для переводу прав і обов'язків покупця є внесення позивачем на депозитний рахунок суду всіх сум, які за договором зобов'язаний сплатити покупець (п. 13). Такий досвід судової практики знайшов своє безпосереднє відображення в п. 5 ст. 71 СК, в якій прямо зазначено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
   На

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>