ища, не скасовуючи режим спільності майна, набутого в період фактичного припинення шлюбних відносин. Для цього законодавцю достатньо надати суду право залежно від конкретних обставин справи виділити кожному з подружжя те майно, яке було набуте кожним з них у період фактичного припинення шлюбу. Водночас у таких випадках суд не повинен визнавати таке майно роздільною власністю, зберігаючи при цьому можливість виділити кожному з подружжя те майно, яке кожен з них набув у період фактичного припинення шлюбу, або якщо один з них із поважних причин не працював, не мав заробітку чи іншого доходу, поділити таке майно в рівних частках.
   Перш ніж перейти безпосередньо до поділу спільної власності подружжя, суд має встановити речовий склад спільного майна та його загальну вартість. Як правило, подружжя-позивач зазначає перелік спільного майна та його вартість. Подружжя-відповідач, безперечно, має право внести свої корективи щодо позовних вимог, звернутися з зустрічним позовом тощо. Розбіжності у встановленні дійсної вартості спільного майна суд вправі вирішити шляхом призначення експертизи.
   Законодавчо не вирішеним залишається питання про встановлення розміру часток у разі поділу майна між подружжям, що уклало шлюбний контракт, яким визначено їх частки у майні, що набувається під час шлюбу. Не містять відповіді на таке питання також норми нового СК України. Складається таке враження, що у разі поділу спільного майна подружжя, правовий режим якого визначений шлюбним контрактом, частки повинні визначатися відповідно до шлюбного контракту, а тому суд не може відійти від його умов. У такому разі виявиться неможливим також застосування правил ст. 28 КпШС України та відповідних правил ст. 70 нового СК України про право суду відходити від засад рівності

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>