оживання неповнолітньої дитини з одним із батьків, на наш погляд, ще аж ніяк не засвідчує нагальну потребу в збільшенні частки такого батька у спільному майні, якщо інтереси цих дітей можуть бути цілком задоволені за рахунок рівної частки У спільному майні. Тому в п. 3 ст. 70 СК доцільно було б врахувати цю обставину і записати, що "за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо цього вимагають інтереси неповнолітніх дітей".
   По-третє, редакція п. 2 ст. 70 СК, який передбачає можливість відходу від принципу рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, може давати підстави для неоднозначного і надто довільного тлумачення.
   Між тим, зміст наведеної статті не є абсолютно новим для законодавчої практики. Так, у СК Російської Федерації 1995 р. вміщена майже ідентична норма, яка певною мірою сформувалася ще за радянських часів. У Кодексі про шлюб та сім'ю РРФСР 1969 р. передбачалося, що частка одного з подружжя, зокрема, може бути збільшена, якщо другий з подружжя ухилявся від суспільне корисної праці або витрачав спільне майно на шкоду інтересам сім'ї. Однак шлюбно-сімейне законодавство Української РСР подібної норми не містило. Незважаючи на це, І. Жилінкова висловила думку, що права подружжя на майно не можуть бути рівними у разі недобросовісної поведінки одного з них, і відповідно вважає правильною судову практику, яка визнає підставами для зменшення частки одного з подружжя такі обставини, як витрачання коштів на шкоду інтересам сім'ї, укладення угод щодо розпорядження спільним майном всупереч волі другого з подружжя, зловживання спиртними

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>