жує, що в сімейному законодавстві не встановлені підстави для зменшення частки одного з подружжя у спільному майні. Такі твердження вимагають певних застережень. По-перше, перелічені в ст. 28 КпШС обставини, що дають суду право відходити від принципу рівності часток у спільному майні, можуть вважатися лише умовно загальними підставами для збільшення частки одного з подружжя, оскільки вони не містять конкретних фактів, що мають враховуватися судом у такій ситуації. По-друге, перелічені в ст. 28 КпШС обставини, враховані судом для відходу від принципу рівності часток для одного з подружжя, є загальною підставою для збільшення його частки і водночас загальною підставою для зменшення частки другого з них.
   Відсутність у сімейному законодавстві конкретних підстав для відходу від принципу рівності прав подружжя на спільне майно активно компенсовувалася відповідним формуванням позицій з розгляду справ цієї категорії у судовій практиці радянського і сучасного періодів. Зокрема, ще в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 червня 1973 р. № 6 "Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР" (втратила чинність) було записано, що відходячи від начала рівності часток подружжя або визначаючи спосіб поділу їх спільного сумісного майна на підставі ст. ст. 28 і 29 КпШС України, суди повинні в рішеннях зазначати, які саме інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу, при цьому враховані. Із цих роз'яснень однозначно випливає, що суд має враховувати не саму наявність на вихованні у одного з подружжя неповнолітніх дітей, а їх конкретні потреби у збільшенні частки його матері (батька).
   Такий підхід до визначення часток у спільному майні подружжя знайшов

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>