зумовлена ще й тим, що сама по собі нотаріальна процедура його видачі є такою розпливчатою і неоднозначною, що безпосередньо не визначає правову природу цих відносин. У даному випадку можна лише припустити, що, звертаючись до нотаріуса із заявою, подружжя тим самим начебто висловлює свою волю на укладення угоди щодо поділу їх спільного майна, хоч фактично вони можуть і не бажати припинення права спільної сумісної власності. Невипадково в нотаріально-правовій літературі зазначалося, що не можна погодитись із положенням п. 126 Інструкції, згідно з яким на підставі спільної письмової заяви подружжя про видачу свідоцтва здійснюється розподіл спільного майна, оскільки заява не може замінити договірні відносини, які фактично мають тут місце. У зв'язку з цим автори рекомендують нотаріусам запрошувати подружжя для складання проекту договору і наступної видачі свідоцтва. Однак автори такої думки так і не дали відповідь на питання про послідовність юридичних дій щодо видачі свідоцтва та укладення угоди про розподіл спільного майна та визначення його подальшого правового режиму.
   На наш погляд, ця проблема не може бути вирішена в межах нотаріального права, завданням якого є визначення процедури вчинення нотаріальних дій. Підстави видачі свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя та правовий режим майна, щодо якого видається свідоцтво, повинні визначатися сімейним законодавством.
   Нині лише в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (п. 128) певним чином визначено процедуру видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні у разі смерті одного з подружжя. Таке свідоцтво видається на половину спільного майна на підставі письмової заяви пережитого подружжя з наступним повідомленням спадкоємців

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>