овідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. Цю норму, на наш погляд, необхідно розуміти так, що недійсною має вважатися угода, яка не відповідає не лише ЦК, але й вимогам інших законів, у тому числі сімейно-правових. Тому, оскільки чинне шлюбно-сімейне законодавство не забороняє подружжю ділити належне їм спільне майно на власний розсуд, встановлення угодою подружжя нерівних часток само по собі не може бути підставою для визнання її недійсною. Водночас, якщо угода подружжя про поділ майна в нерівних частках була укладена внаслідок омани, насильства, погрози або з порушенням інших вимог, передбачених законодавством, вона може бути визнана недійсною.
   Законодавець не передбачає обов'язкового нотаріального посвідчення угод подружжя про поділ їх спільного майна. Таку форму вони можуть обрати за власним бажанням або обмежитись усною чи простою письмовою формою залежно від суми угоди. Звичайно, що поділ спільного жилого будинку (квартири) чи іншого об'єкта нерухомості має оформлятися нотаріально. Нотаріальне оформлення таких угод має бути обов'язковим, незважаючи на те, що в чинному законодавстві відсутня норма, яка б прямо зобов'язувала подружжя нотаріально посвідчувати договори поділу майна, угоди з якими вимагають такого посвідчення, але з введенням в дію СК України така норма вже буде (ст. 69).
   Нотаріально не посвідчений договір поділу спільного майна подружжя не може забезпечити реалізацію ними прав, що випливають з цього договору, адже формально власником об'єкта нерухомості буде вважатися той з подружжя, хто ним зазначений у відповідному правовстановлюючому документі чи зареєстрований в органах бюро технічної інвентаризації. Між тим, у Переліку правовстановлюючих документів, на підставі

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>