угодою. Однак, на наш погляд, такий висновок, хоч і є юридичне коректним, але водночас може бути підданий критиці опонентами, зокрема з підстав відсутності законодавчого визнання поділу подружжям спільного майна угодою. У новому СК України, на жаль, це положення не знайшло свого відображення. У ст. 69 СК лише зазначається, що договір про поділ нерухомого майна (його виділ) має бути нотаріально посвідчений. Ця норма є правильною, оскільки і нині такі договори нотаріально посвідчуються в силу вимог цивільного законодавства, але вона не вирішує в цілому проблем оформлення угод про поділ спільного майна подружжя.
   Звичайно, що при поділі подружжям спільного майна може виникнути питання про межі їх свободи у визначенні розміру часток у цьому майні та порядку проведення поділу. Чинним законодавством України не встановлено конкретних вимог для поділу спільного майна подружжя за їх обопільною згодою. Сімейним законодавством встановлено правові засоби поділу спільного майна подружжя лише в судовому порядку (ст. ст. 28-29 КпШС). В юридичній літературі вважається, що подружжя має право добровільно поділити спільне майно, на свій розсуд визначити розміри часток, порядок і спосіб його поділу.
   Дійсно, немає ніякого законодавчого підґрунтя та юридичних аргументів для того, щоб не визнавати за подружжям право на вільний поділ спільного майна. Чоловік і дружина, як і будь-які інші суб'єкти цивільних правовідносин, мають право на свободу договору. Однак це аж ніяк не означає, що договір між подружжям про поділ спільного майна не може бути оспорений. На наш погляд, договір поділу спільного майна подружжя може бути визнаний, як і будь-який інший договір, недійсним за підставами, встановленими ЦК УРСР, згідно з яким недійсною є та угода, що не відповідає

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>